них і психологічних особливостей передбачає певні особистісні якості,
що сприяють успіху діяльності людини. В першу чергу це стосується
професій, де об’єктом професійної активності однієї людини виступає
інша людина і взаємодія «людина — людина» залежить від якостей як
першої, так і другої. Професія педагога належить до професій вищого
типа за ознакою необхідності постійної рефлексії на зміст предмета
своєї діяльності. Отже, не підлягає сумніву те, що педагог повинен
володіти певною сумою якихось високих особистісних якостей. Сучас-
на педагогічна література переповнена спробами позначити якості,
без яких немає успіху в педагогічної роботі. Але такі спроби зазвичай
закінчуються переліком чеснот сучасної культурної людини — таких,
як гуманізм, чесність, справедливість, працьовитість та інших, що є,
звісно, рисами гідної людини, але не є похідними певної професії.
Професійні та особистісні
якості педагога
Н. Є. Щуркова у своїй роботі «Класне керівництво» (2000 р.) гово-рить про те, що якщо виходити із сутності та змісту професії педагога,
то перша головна особистісна межа — це інтерес до життя. Вплив цієї
особистісної межі на зміст і характер роботи педагога є надзвичайно
сильним, і тим сильніший, чим є більш непомітний навіть для самого
вчителя. Дитинство, таке небайдуже до життя, не вибачає байдужості
до життя кому-небудь, тим більше, якщо таку байдужість проявляє
22 Профілактика синдрому емоційного вигоряння педагогів
Детальніше
педагог. Інтерес до життя — умова роботи з дитинством, це умова
ефективності виховання, оскільки виховання неодмінно орієнтоване
на формування здатності бути щасливим, а основу такої здатності скла-
дає сприйняття життя як великого дарунка природи.
Друга особистісна характеристика, що сприяє успішності роботи
з дітьми,— це інтерес до людини як такої. Під цим мається на увазі
таке загальне ставлення до людини як до феномена в системі живих
організмів на землі, коли увага до різного роду особистісних проявів
«Я» людини пов’язана з пізнанням людської душі, з повагою до інди-
відуальності, з визнанням права людини на власні особливості й від-
мінність від інших людей і коли в ставленні до людини зберігається
ціннісна позиція незалежно від конкретних характеристик цієї люди-
ни. Якщо педагогові цікава людина як така, розв’язується або лег-
ко знімається ціла низка проблем. Розв’язується горезвісне питання
«любові до дитини», тому що педагогові за наявності інтересу до люди-
ни цікавий кожен вихованець. Не можна любити сотні й тисячі людей,
з якими доводиться працювати педагогові впродовж усього свого про-
фесійного життя: для цього не вистачить ані духовних, ані фізичних
сил. Але, маючи інтерес до людини, працювати з безліччю дітей за всієї
складності й тонкості цієї роботи легко, якщо забезпечена професійна
компетентність. Інтерес до людини допомагає знайти професійну рів-
новагу й утриматися на професійній висоті, а значить, тверезо шукати
шляхи розв’язання проблеми.
Третя важлива особистісна характеристика — це інтерес до куль
тури. Як особистісна характеристика цей інтерес, з одного боку,
є умовою успішності професійної роботи педагога, а з іншого боку — ця
риса особистості розвивається в процесі виховання. Поняття культури
містить усе, що обробляється людиною, усе, що стало перетворенням
природи. Коли йдеться про інтерес педагога до культури, то мається
на увазі широка палітра його інтересів до техніки, науки, мистецтва,
побутових пристроїв, політичного устрою суспільства, моралі, економі-
ки, гігієни та інших форм творення в цьому світі.
Інтерес до культури в педагога означає не тільки власне ознайом-
лення з витворами світової культури, що розвивається, але й форму-
вання в дітей пильної уваги до цих фактів, не тільки перетворення
власного життя, але й залучення дітей до корекції звичного змісту
й перебігу подій їхнього життя згідно з досягненнями світової культури,
не тільки особисте оцінювання того, що відбувається в культурі, але
й цілеспрямоване залучення дітей до аналітичної роботи розуму в оці-
нюванні культурних досягнень або невдач.
Одна з найсильніших суперечностей виховання полягає в тому,
що педагог є представником учорашньої культури, йому ж доводиться
Професійні вимоги до особистості педагога 23
виступати в ролі представника культури сьогоднішньої, хоча він нею
володіє недостатньою мірою, а іноді й далекий від неї. Проте ця супе-
речність долається в досить простий спосіб: залучаючи дітей до культу-
ри, педагог сам опановує те, що прищеплює дітям.
Названі вище особистісні характеристики є базовими. Позначимо
тепер детальніше професійні якості, що забезпечують успішне педаго-
гічне спілкування та ефективну взаємодію вчителя з учнями. Сучасні
учні такими якостями педагога вважають:
• наявність потреби й уміння спілкуватися, товариськість, комуні-
кативні якості;
• здатність до емоційної емпатії та розуміння людей;
• гнучкість, оперативно-творче мислення, що забезпечує вміння
швидко та правильно орієнтуватися в змінних умовах спілку-
вання, швидко змінювати мовленнєву дію залежно від ситуації
спілкування, індивідуальних особливостей учнів;
• уміння відчувати й підтримувати зворотний зв’язок у спілку-
ванні; уміння управляти собою, своїм психічним станом, своїм
тілом, голосом, мімікою, уміння управляти настроєм, думками,
відчуттями, уміння знімати м’язові затиски;
• здібність до спонтанності (непідготовленої комунікації);
• уміння прогнозувати можливі педагогічні ситуації, наслідки сво-
їх дій;
• хороші вербальні здібності: культура, розвиненість мовлення,
багатий лексичний запас, правильний відбір мовних засобів;
• володіння мистецтвом педагогічних переживань, які являють
собою сплав життєвих, природних переживань педагога і педаго-
гічно доцільних переживань, здатних вплинути на учнів у необ-
хідному напрямі;
• здібність до педагогічної імпровізації, уміння застосовувати всю
різноманітність засобів впливу (переконання, навіювання, зара-
ження, застосування різних прийомів дії, «пристосувань» і «при-
будов»).
Названі особистісні якості в жодному разі не замінять професіона-
лізму, і тому заклики до самовдосконалення особистості педагога, якщо
вони не підкріплюються хорошим професійним навчанням, можуть
бути навіть шкідливими, проте, вплив згаданих вище особистісних
якостей педагога на учнів є сильним і ґрунтовним.
Зазначені особистісні якості професійно ціннісні, вони необхідні
як умова, вони достатні для педагога і мають ще одну важливу роль:
зберігають фізичне, психічне здоров’я педагога, укріплюють його ду-
ховні сили.
24 Профілактика синдрому емоційного вигоряння педагогів
Учитель у напружених умовах
Російський дослідник В. Є. Орел запропонував схему, спираючись
на яку, можна проаналізувати діяльність педагога з огляду на наявність
чинників, що ініціюють емоційне вигоряння.
Чинники, що ініціюють емоційне вигоряння педагога
ІндивідуальніСоціально-демографічні:
• вік;
• стать;
• рівень освіти;
• сімейний стан;
• стаж роботи.
Особистісні особливості:
• витривалість;
• локус контролю;
• стиль опору;
• самооцінка;
• нейротизм (тривожність);
• екстраверсія
Організаційні
Умови праці:
• робочі перевантаження;
• дефіцит часу;
• тривалість робочого дня.
Зміст праці:
• кількість клієнтів;
• гострота їхніх проблем;
• глибина контакту з клієнтом;
• зворотний зв’язок.
Соціально-психологічні:
• взаємини в організації;
• ставлення до об’єкта праці
Розглянемо спочатку групу організаційних чинників, що містять
умови роботи, зміст роботи і соціально-психологічні умови діяльності.
Умови праці. Основну увагу під час вивчення цих чинників було при-
ділено тимчасовим параметрам діяльності й обсягу роботи. Практично
всі дослідження дають схожу картину, яка свідчить про те, що підви-
щені навантаження в діяльності, наднормова робота, висока тривалість
робочого дня стимулюють розвиток вигоряння. Професія педагога
підпадає під ці параметри: так, сам по собі факт, що середня тривалість
робочого тижня вчителя дорівнює (за підрахунками Л. Ф. Колєснікова,
1985 р.) 52 годинам, набагато вища за ту (40 годин), що її встановле-
но в країні; дуже низька оплата праці, що не забезпечує нормального
існування (практично всі дослідження підтверджують, що недостатня
винагорода, грошова або моральна, або її відсутність сприяють виник-
ненню вигоряння), як наслідок — наднормова робота, а отже, підви-
щені навантаження, що нерідко призводить до фрустрації, тривожності
та емоційного спустошення як передумов різноманітних психічних
захворювань.
Зміст праці. Ця група чинників містить кількісні й якісні аспекти
роботи з учнями: їх кількість, частоту зустрічей, ступінь глибини кон-
такту. Так, при професії педагога велика кількість учнів у класі може
Професійні вимоги до особистості педагога 25
спричинити нестачу елементарного контролю, що стане головним чин-
ником вигоряння. Так само не секрет, що педагогам у наш час усе
частіше доводиться мати справу з дітьми із соціально неблагополучних
родин, гострота проблем цих дітей зазвичай також сприяє виникненню
вигоряння. Найяскравіше показано вплив цих чинників у тих видах
професійної діяльності, де гострота проблем учнів поєднується з міні-
мізацією успіху в ефективності їх розв’язання, у педагогіці це можуть
бути класи корекції, де за максимального докладання зусиль з боку
педагога результат може виявитися не найвищим. При цьому наголо-
шується, що будь-яка критична ситуація з учнем незалежно від її спе-
цифіки є тяжким тягарем для педагога, негативно впливаючи на нього
і спричиняючи, зрештою, вигоряння.
Соціально-психологічні чинники. Аналіз взаємодії між соціально-
психологічним ставленням працівників до об’єкта їх праці можна про-
вести в двох напрямах: позиції шкільних працівників по відношенню
до своїх учнів і особливостей поведінки самих учнів.Існує взаємозв’язок
між цією характеристикою та вигорянням. Ця залежність може бути
обумовлена специфікою самої діяльності. Так, учителі, які характери-
зуються наявністю опікуючої ідеології у взаєминах з учнями, а також ті,
хто не використовує репресивну і ситуативну тактики, демонструють
високий рівень вигоряння. З іншого боку, атмосфера в колективі учнів
і їхнє ставлення до вчителя й навчального процесу можуть провокувати
виникнення вигоряння в педагогів. Зокрема, наголошується, що апа-
тія учнів і несприятлива атмосфера в класі, наприклад активний опір
учителеві у вигляді негативної поведінки учнів, викликають у вчителів
вигоряння.
Отже, на підставі сказаного вище ми бачимо, що професія вчителя
може бути віднесена до розряду стресогенних, які вимагають від нього
самовладання й саморегуляції. Прояви стресу в роботі вчителя різно-
манітні: спеціалісти в першу чергу виділяють фрустрованість, тривож-
ність, виснаженість, депресію, емоційну ригідність і емоційне спусто-
шення — це ціна відповідальності, яку платить учитель.
А. К. Маркова в роботі «Психологія праці вчителя» (1993 р.), гово-
рить про те, що для роботи вчителя характерні: інформаційний стрес,
що виникає в ситуаціях інформаційних перевантажень, коли людина
не справляється із завданням, не встигає ухвалювати правильні рішен-
ня в необхідному темпі за умови високої відповідальності за їх наслід-
ки; емоційний стрес, коли під впливом небезпеки або образ виникають
емоційні зрушення, зміни в мотивації, характері діяльності, порушення
рухової та мовленнєвої поведінки.
За даними соціально-демографічних досліджень праця педаго-
га належить до найнапруженіших в емоційному плані видів праці:
26 Профілактика синдрому емоційного вигоряння педагогів
за ступенем напруженості навантаження вчителя в середньому біль-
ше, ніж у менеджерів і банкірів, генеральних директорів і президентів
асоціацій, тобто тих, хто безпосередньо працює з людьми. В. В. Бой-
ко наводить такі дані: із 7300 педагогів загальноосвітніх шкіл ризик
і підвищений ризик патології серцево-судинної системи відзначений
у 29,4 % випадках, захворювання судин головного мозку — у 37,2 %
педагогів, 57,8 % обстежених мають порушення діяльності шлунково-
кишкового тракту. Уся соматична патологія, що виявляється, супро-
воджується клінікою неврозоподібних порушень. Власне невротичні
розлади виявилися в 60–70 % випадках. Згадана сумна статистика обу-
мовлена багатьма соціальними, економічними, житлово-побутовими
чинниками, про які ми вже згадували вище. Велику негативну роль
тут відіграє і психічне напруження, що супроводжує професійні будні
педагога. Не варто дивуватися тому, що з метою економії своїх енерго-
ресурсів багато педагогів удаються до різних механізмів психологічного
захисту і принаймні приречені на емоційне вигоряння.
Але є ще й зворотний бік наведеної гнітючої статистики. Виникає
питання: хто ж навчає дітей? Чи може людина, обтяжена такими страж-
даннями, успішно впливати на покоління, яке зростає?
Розглянемо тепер індивідуальні чинники, що ініціюють емоційне
вигоряння педагогів. Ця група містить соціально-демографічні й осо-
бистісні особливості. Визначено, що з усіх соціально-демографічних
характеристик найтісніший зв’язок із вигорянням мають вік і стаж.
Причини спаду професійної діяльності вчителя старшого віку, так
званий «педагогічний криз», виділяє Ю. Л. Львова (1998 р.). На її думку,
це:
• по-перше, прагнення педагога використовувати нові досягнення
науки і неможливість їх реалізувати в стислі терміни навчання;
відсутність віддачі учнів; невідповідність фактичного результату
очікуваному;
• по-друге, виникнення і розвиток улюблених прийомів, шаблонів
у роботі й усвідомлення того, що потрібно змінювати ситуацію,
що склалася, але як змінювати — невідомо;
• по-третє, можливість ізолювання вчителя в педагогічному колек-
тиві: коли його пошуки, інновації не підтримують колеги, і це
викликає відчуття тривоги, самотності, невіри в себе.
Значна частина вчителів долає цю кризу, але частково вона може
вплинути на розвиток вигоряння.
Що стосується залежності емоційного вигоряння від статі, то,
на думку деяких учених, фемінізованість професії вчителя має цілу
низку негативних моментів. Серед них — підвищена порівняно з чоло-
віками (у середньому втричі) захворюваність на психічні хвороби,
Професійні вимоги до особистості педагога 27
висока стресовість, що викликається побутовими негараздами через не
меншу завантаженість хатньою роботою, недостатністю уваги, що при-
діляється близьким та рідним, та ін.
Особистісні особливості. Понад усе до ризику виникнення вигорян-
ня схильні особистості, які висувають непомірно високі вимоги до себе.
В їх уяві справжній педагог — це зразок професійної невразливості
й досконалості. Особистості, які належать до цієї категорії, асоціюють
свою працю з призначенням, місією, тому в них стирається грань між
роботою і приватним життям.
А ось як описують психологи людей, мотивованих на вибір педаго-
гічної спеціальності,— цим людям, як виявилося, притаманна слабка,
лабільна та активована нервова система, крім того, з соціальною спря-
мованістю інтелекту, спрямованістю на групу і соціальною орієнтацією
на спільну діяльність. На наш погляд, ці особистісні характеристики
можуть сприяти розвитку вигоряння. Таким чином, особистісні харак-
теристики людей, що приходять у професію, так само, як характер про-
фесійної діяльності, відіграють не останню роль у формуванні синдро-
му емоційного вигоряння.
Якою ж є основна причина розвитку емоційного вигоряння —
особистісні риси чи характеристики професійної діяльності? Певною
спробою відповісти на це питання стала поява декількох нових під-
ходів до поняття вигоряння, серед яких слід зазначити підхід К. Маслач
і М. Лейтер. Основна ідея підходу, запропонованого ними, полягає
в тому, що вигоряння — результат невідповідності між особистістю
та її роботою. Збільшення цієї невідповідності підвищує вірогідність
виникнення вигоряння. Автори виходять за межі інтерперсонального
підходу і розглядають вигоряння як прояв ерозії людської душі в цілому, незалежно від типу професійної діяльності.
https://drive.google.com/file/d/0B96HK4pCNHMvYzRpNFVVYmtJaFU/view
Немає коментарів:
Дописати коментар